Зведенюк

Любов

Миколаївна

 

 

 

 

 

 

03.07.1985 р. с.Студянка

Дубенський р-н Рівненська обл.

Освіта: Криворізький державний педагогічний університет.

Спеціальність: Педагогіка та методика середньої освіти.Українська мова та література.

Кваліфікація: Магістр педагогічної освіти. Викладач української мови і літератури, вчитель зарубіжної літератури. Практичний психолог в закладах освіти.

Працює практичним психологом з 2012 року в Студянському ДНЗ.

 

 

Поради батькам: як уникнути агресивної поведінки дитини

В наш час батьки  не задумуються чому дитина демонструє агресивні реакції, не знають причину цього прояву і завжди карають за цей вчинок. Але це не правильно.

Погана поведінка дитини - привід для роздумів. Будь-який прояв дитячої агресії - це знак, сигнал внутрішнього дискомфорту. І наше завдання - з'ясувати причини, проаналізувати їх і подумати над тим, що хоче сказати дитина своєю поведінкою.

Як не сумно в цьому зізнаватися, але часто агресивна поведінка дітей провокують самі дорослі. Якщо в сім'ї, де виховується дитина, прийнято виражати свої емоції саме агресивними методами, то маля дуже швидко зможе перейняти такий стиль поведінки. Він міркує, що якщо так поводитися можна батькам, то значить, можна і йому.

Якщо дитячу агресію не присікти на кореню, то з одиночного явища вона перетвориться на погану звичку. Тому батькам разом з дитиною важливо навчитися контролювати його гнів і лють.

Основними причинами прояву дитячої агресії є:

1)      прагнення привернути до себе увагу однолітків;

2)      прагнення отримати бажаний результат;

3)      прагнення бути головним;

4)      самозахист і помста;

5)      бажання ущемити гідність іншої з метою підкреслення своєї переваги.

Розрізняють 2 види агресії за відвертістю.

 Пряма агресія спрямована точно на об’єкт, який викликає роздратування, вона виявляється у вигляді погроз, хамства і застосування сили.

Непряма агресія зазвичай спрямована на доступні об’єкти, на які безпечно випліскувати емоції. Наприклад, якщо дитина ображена на батька, вона може бити молодших братів і сестер або слабкіших однолітків.

Після висвітлення причин та видів агресивної поведінки у дітей доречно перейти до корекційної роботи з агресивними дітьми.

Подолання агресивної поведінки дитини — складний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті «больові точки», які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею. Вона не може бути успішною без залучення до цього сім’ї. Вихідною позицією у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона в переважній більшості випадків виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Які ці потреби, чому вони не можуть бути задоволені прийнятнішим шляхом, зрештою, чи завжди ці потреби конструктивні — все це потребує з’ясування.

Провідна ідея у подоланні дитячої агресії: не можна відповідати агресією на агресію. Зустрічаючи агресивну протидію, дитина ще більше утвердиться в справедливості своїх агресивних дій, у ворожості світу взагалі. Тому педагогічно невиправданою є поширена настанова батьків скривдженому: «Іди і дай здачі». Ще неприпустимо, коли батьки і педагоги займають щодо дитини, яка й справді демонструє неприємні зразки поведінки, ворожу позицію в цілому. Набагато конструктивнішим буде безумовний осуд агресивного спалаху, але без негативної оцінки дитини як особистості та обов’язкова підтримка позитивного в її поведінці.

Що стосується реакції на агресію, то варто пам’ятати декілька простих правил. Моментальне і жорстке покарання за бійку або лайку не дасть потрібного ефекту: дитина приховуватиме реакції від батьків, але почне зривати злість на інших. При цьому потурання також неприпустимо, дитина завжди відчуває невпевненість і коливання батьків. Профілактика агресії – це поступове і планомірне формування довірливих відносин, теплих і щирих. Для образного порівняння уявіть, що корекція запущеної агресії нагадує приручення дикої конячки – силу і слабкість вона не визнає, а єдине, що може спрацювати – довіра.

Тому  батькам варто  роботу щодо уникнення агресивної поведінки дитини  проводити у чотирьох напрямках:

1. Навчити дітей соціально прийнятих способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри – переносячи його на гумові та м’які іграшки, подушки, «склянки для крику» тощо). Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, не впевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працює з дітьми холеричного типу активності.

2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вмінні володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м’язову напругу й зажими в ділянці кисті рук і обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» , який попередить агресивні бажання.

3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови.

4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей.

Дорослим важливо у будь-якій справі знайти для дитини особисту значущу мету і спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості у собі. Будуючи стосунки на основі переконання, доброзичливого тону спілкування, надаючи можливості дитині реалізувати організаторські  здібності, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов’язана з непередбачуваними  емоційними реакціями і руйнівними наслідками, засвоєння неадекватних соціально прийнятих способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю. Будьте уважні до своєї дитини!

 

Консультація для батьків

Найліпший мотив до діяльності,

або давай зробимо це разом

 

Здавна родина є необхідною умовою людського існування. Природними вихователями дитини є її батьки. Роль сім’ї в суспільстві не порівнювана за своєю значимістю із жодним соціальним інститутом, адже саме в сім’ї формується і розвивається особистість дитини, відбувається оволодіння нею соціальними ролями, необхідними для успішного життя в соціумі. У сім’ї створюються умови для пізнання дитиною всіх сфер земного буття людини, закладаються основи моральності, формуються норми поведінки, розвиваються індивідуальні якості особистості. Сім’я сприяє не лише формуванню, а й самоствердженню особистості, стимулює її соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Особливості взаємин батьків і дітей бувають різними. Вони реалізуються в їх свідомій діяльності через певний стиль життя, переконання і вчинки.

Більшість сучасних батьків переконані в тому, що роблять все необхідне для правильного виховання дітей. Та реалії життя свідчать, що і час, і характер спілкування батьків і дітей бувають дуже обмеженими. Для успішного розвитку дітям украй необхідно, щоб дорослий був завжди поряд, виявляв уважність та повсякчас спілкувався з ними.

Який вид діяльності найбільше до вподоби дітям?

У дитинстві кожному з нас читали чудове оповідання російської дитячої письменниці Валентини Осєєвої «Чарівне слово», у якому йшлося про чудодійну силу «чарівного» слова «будь ласка». По-справжньому «чарівними» є й інші слова ввічливості, як-от: «дякую», «дозвольте», «вибачте», «доброго дня» тощо. Знати ці слова та використовувати у своєму мовленні має кожна вихована людина. Та не всім нам відомо про існування не менш «чарівних» слів, які спонукають дітей до дії та взаємодії з дорослим Щоб дослідити, яким з доступних видів діяльності віддають перевагу діти старшого дошкільного віку в дитячому садку, ми провели опитування дітей. Завданням було з’ясувати, які види діяльності найбільше їм до вподоби:

гра;

малювання;

праця;

експериментування;

конструювання;

слухання казок чи інших творів дитячої літератури.

Гіпотетично ми передбачали, що на першому місці опиниться гра, на другому — малювання, а на останньому — праця. Власне, здебільшого метою цього педагогічного експерименту було з’ясувати ставлення дітей до трудової діяльності. З огляду на те що дошкільникам ще складно зробити вибір зі значної кількості запропонованих варіантів через вікові особливості пам’яті, ми пропонували дітям обирати лише з трьох видів діяльності.

Використання «чарівних» слів як один із прийомів формування інтересу дітей до праці

Надалі ми займалися пошуком педагогічних прийомів, які дали б змогу залучити кожну дитину до трудової діяльності добровільно, без примусу. Був використаний арсенал ігрових прийомів — до праці ми залучали дітей через ігрові ситуації на кшталт: «Уяви собі, що до нас у гості сьогодні завітає Мийдодір. Що йому може не сподобатися в нашій кімнаті? Що ти можеш виправити?». Використовували також у процесі трудової діяльності елементи новизни, яскраві атрибути (знаряддя) праці, як-от: мочалки, щіточки, мильна піна тощо. Ці прийоми дали позитивний, але короткотривалий ефект.

І раптом — «еврика»! Ми знайшли «чарівні» слова, використовуючи які, змогли зі 100%-вим успіхом досягати бажаного результату. Це були слова: «Зі мною разом»

Справді, з’ясувалося, що для досягнення бажаного ефекту у взаємодії з дитиною варто лише змінити формулювання запитання чи звернення до неї, додавши «чарівні» слова.

Формулювати запитання правильно так: Чим тобі хотілося б зараз зайнятися: погратися, помалювати чи разом зі мною, витерти пил на полицях?

Що ти хотів би зараз робити: зі мною разом прибирати зі столу, гратися чи розглядати книжки?

Що будеш робити: будувати з піску, зі мною прибирати двір чи малювати?

Ми перевіряли ефект «чарівних» слів у величезній кількості варіантів та ситуацій. Результат завжди був однаковим. Використання «чарівних» слів, завжди давало змогу спрямувати активність дитини в потрібне для нас русло. Діти із задоволенням виконували разом з дорослим різні трудові доручення: мили підлогу, посуд, взуття,

листя кімнатних рослин, витирали пил та витрушували килимки, прибирали на подвір’ї.

Розвиток партнерської взаємодії дорослого й дитини

Спільна діяльність із дорослим настільки значима для дитини, що заради задоволення потреби бути поряд з ним, дитина відмовляється від найулюбленіших своїх занять — ігор, читання, малювання тощо. Звичайно, лише в тому разі, якщо ця діяльність супроводжується позитивними емоціями спілкування, підтримкою, оцінюванням затрачених дитиною зусиль і схваленням досягнених результатів.

Спілкування— основний вид діяльності, в якому відбувається розвиток особистості. Лише у спілкуванні дитина може проявити себе як людина відносно іншої людини, і лише у спілкуванні з дорослим може повноцінно розвиватися. Для організації педагогічно виправданого спілкування дорослих з дитиною дорослі — педагоги й батьки — мають усвідомити, що дитина — не об’єкт для догляду, а партнер дорослого

у доступних віковим можливостям видах діяльності. Спілкуватися з дорослим дитина починає за допомогою усмішки, що є першим соціальним жестом, адресованим йому. Впродовж першого року життя дитини таке спілкування відбувається шляхом обміну емоціями. Надалі, у процесі того, як дитина оволодіває вміннями діяти з предметами, її ставлення до близьких людей та соціального оточення змінюється. Дитина виявляє бажання не лише обмінюватися позитивними емоціями, а й спілкуватися на практичні «ділові» теми. Від дорослого дитина потребує вже не лише уваги й ласки, а й близької взаємодії та співпраці. Здатність дитини до наслідування є вагомим чинником її розвитку. Адже дитина тягнеться до того, хто є для неї зразком для наслідування, — до дорослого. Спостерігаючи за розвитком ігрової діяльності дітей, ми помітили: що менша за віком дитина, то більше у процесі ігор їй потрібен дорослий. І лише у віці чотирьох–п’яти років діти набувають вмінь гратися одне з одним

Спільним іграм дітей передують ігри поряд. По спостерігайте за дітьми від двох до трьох (чотирьох) років, які перебувають на одному ігровому майданчику. Ви помітите, що граються вони поряд, але не разом: у кожного свій задум і своя будівля, свої плани і сподівання. Одне одного діти сприймають як порушників свого задуму, як потенційну загрозу для створеного (пасочки, башточки чи будиночка з піску) і атрибутів для будівництва (совочка, відерця тощо).

До трирічного віку ліпшим партнером для дитини у грі є дорослий. З огляду на те, що рухові вміння у дитини розвинені недостатньо, гра з однолітком може не складатися: м’яч не буде котитися в потрібному напрямку, погана координація рук перешкоджатиме виконанню точних рухів, необхідних для побудови будинку з кубиків тощо. Натомість дорослий зробить усе вміло: покотить м’ячик прямо до дитини так, щоб та могла його спіймати, сам спіймає м’яч, кинутий йому дитиною навіть за умов, що м’яч покотиться трішки не туди. Із дорослим цікаво будувати з кубиків і збирати пірамідки, тому що його рука за потреби обережно поправить дії руки дитини в процесі будівництва й покаже, як треба розмістити потрібний елемент. Спільно з дорослим дитина відпрацьовує ігрові вміння, які згодом використовуватиме в іграх з іншими дітьми. Саме тому гратися з дитиною просто необхідно і в жодному разі не можна відкладати це на потім. Те, що дорослі у спілкуванні з дітьми переносять «на потім», «на завтра», може ніколи не відбутися, оскільки час минає безповоротно. 

Ми радимо дорослим — батькам і вихователям — включати дитину в усі доступні її силам і віковим можливостям види діяльності. А ще — впроваджувати в життя родини нові традиції і дотримуватися їх, формуючи особливий стиль спілкування.

Результатом тісної взаємодії дорослого з дітьми є те, що діти стають ліпшими, розумнішими, добрішими, більше вміють і прагнуть вчитися нового. Достатньо не лінуватися душею і частіше казати дитині «чарівні» слова: «Давай зі мною разом!». Перевірте самі!

 

«Всі діти різні»

 

Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.

Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.

Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?

А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.

Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.

Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?

Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.

 Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.

Як виховати в дітях чесність 
Порада 1. Вірте вашій дитині. 
Як правило, діти на довіру відповідають довірою, а якщо їх обманять - не зрозуміють цього. Хай дитина відчуває і знає, що ви йому вірите. 
Порада 2. Поясніть, що на правді тримається світ, на дитячій мові - вона корисна. 
Люди живуть у злагоді, якщо довіряють один - одному. 
Порада 3. Не створюйте ситуації для обману. 
Уникайте двояких запитань, коли легше сказати неправду, чим правду.
 
Порада 4. Не вчиняйте принизливих допитів. 
Порада 5. Винагороджуйте правдивість.
 
Якщо ваш малюк зізнався вам, то покажіть йому свою радість : «Я радію від того, що ти чесна людина, тому що ти сказав ПРАВДУ».
 
Порада 6. Показуйте приклад чесності. 
Чи просите Ви відповідати по телефону, що вас немає вдома ? 
За своєю природою діти чесні. А обман дітей ми провокуємо самі. Спочатку - провокуємо, а потім, якщо дитині раз за разом вдається уникати неприємностей завдяки своїм "казочкам", вони звикають брехати.

Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли :

  • §Довіряє їм
  • §Не боїться їх гніву чи осуду
  • §Впевнена, щоб не сталося його не принизять як особистість
  • §Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити
  • §Допоможуть, підтримають, коли їй погано
  • §Дитина твердо знає, що ви на її боці
  • §Впевнена, якщо накажуть, що мудро, справедливо, в дітей, взагалі, сильно розвинено почуття справедливості, вони зневажають тих, хто її не проявляє - і деспотів, і занадто м'яких !

Якщо ви спіймали свою дитину на брехні, не поспішайте її звинувачувати. Запитайте себе : «Чому вона не каже мені правду ?» А ще погляньте на дитину як у дзеркало. Що посієш - те й пожнеш !

Далі перераховані ознаки того, що дитина говорить вам неправду. Але ще раз вам нагадуємо, що це не причина її звинувачувати. Це причина задуматися : в які умови ви ставите свою любов ? Що потрібно зробити, щоб повернутися первинної, безумовної любові ?

Отже, вас повинно насторожити, якщо дитина, розповідаючи щось, або відповідаючи на ваше запитання :

  • §Намагається не дивитися вам в очі
  • §Починаючи щось говорити, підносить руку до роту, в малят цей жест явний, у старших менш виразний- торкається
  • §Потирає очі
  • §Часто покашлює під час розмови
  • §Потирає підборіддя, виски
  • §Несвідомо торкається носа
  • §Посмикує мочку вуха
  • §Почісує шию, відтягує комірець
  • §Тримає руки в карманах, бажаючи щось приховати

Ознаки, за якими визначається, що батьки говорять неправду, перераховувати взагалі не потрібно ! Не хочеться вас лякати, але діти це завжди прекрасно відчувають!

«Адаптація дитини до дошкільного навчального закладу як умова успішної соціалізації»
Виступ на семінарі Зведенюк Л.doc
Microsoft Word документ 73.5 KB
Презентація Адаптація до ДНЗ.Зведенюк Л.
Презентация Microsoft Power Point 846.1 KB
Батькам майбутніх першокласників.docx
Microsoft Word документ 251.3 KB

Семінар-практикум

 

 

«Організація психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами у ДНЗ»

Дитина з інвалідністю…Від цього ніхто не застрахований. Це може бути в кожній сім’ї, і тоді різко змінюється все життя, інколи змінюється і сама сім’я. Життя змінилося, але не закінчилось. Воно потребувало від батьків невідомої їм самим сили – особливих знань, особливого терпіння, особливого напруження розуму та серця. Як же допомогти, підтримати родину?

 

Світ  дітей  з  особливими  освітніми  потребами,  або  дітей з обмеженими  можливостями,  як  їх  ще  називають, - особливий та розмаїтий.  Вони  вчаться  жити  повноцінним  життям,  тому  завдання  дорослих – допомогти  їм  у  цьому.  

16 грудня 2016 року на базі Студянського ДНЗ було проведено засідання проблемної групи практичних психологів дошкільних навчальних закладів з теми «Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами». Мета семінару - ознайомити практичних психологів ДНЗ з особливостями організації психологічного супроводу при роботі з дітьми з особливими освітніми потребами.

 

Завідувач Дубенської РПМПК Л.В.Чорноус ознайомила присутніх з особливостями своєчасного виявлення дітей з особливими освітніми потребами в умовах дошкільного навчального закладу.

Обговорення проблем організації психологічного супроводу дітей з ООП в ДНЗ методом

«Шість капелюхів»

 

З питань ефективності формування мовленнєвих умінь і навичок у дошкільників виступила керівник районної психологічної служби

М. О. Харчишина.

Зведенюк Л.М., практичний психолог Студянського ДНЗ, презентувала використання методу «мандали» у роботі практичного психолога з дітьми з ООП.

Мандала-терапія – це ефективний інструмент рішення глибинних психологічних проблем людини. Зорові образи: форма, кольори й рухи - роблять різний психічний вплив на людину

Інтерпретація створених учасниками мандал

Усі учасники заходу були задоволені співпрацею та висловили вдячність за отриману актуальну та цікаву інформацію.

 

Шановні батьки!

Діти дошкільного віку мають непереборне бажання пізнавати щось нове, постійно ставити запитання й шукати відповіді на них. Тому варто потурбуватися про те, щоб Інтернет, як джерело знань, не становив небезпеки. Маленькі діти повинні користуватися Інтернетом під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога в навігації під час пошуку сайтів і при спілкуванні.

 

Крім того, однією з найважливіших діяльностей для дітей дошкільного віку є гра. Грають діти з великим задоволенням, зокрема й у комп’ютерні ігри, які, хоча й можуть бути корисними, розвагам за комп’ютером не можна надавати перевагу живому спілкуванню.

 

Для підвищення безпеки вашої дитини в Інтернеті варто притримуватися кількох правил.

— Навчіть дитину правилам конфіденційності й поведінки в Мережі — люди в Інтернеті, а особливо у соціальних мережах, можуть видавати себе за кого завгодно, тому варто обережно ставитися до нових віртуальних знайомих.

— Виключіть можливість використання дитиною служб миттєвих повідомлень (Skype, ICQ тощо), електронної пошти й чатів.

— Не дозволяйте дитині користуватися голосовими службами взаємодії з товаришами по мережевих іграх. Багато з сучасних мережевих ігор дають можливість гравцям розмовляти одне з одним — цього варто уникати.

— Створіть для дитини робоче середовище з обмеженим списком дозволених сайтів.

— Користуйтеся інформаційними фільтрами та засобами блокування небажаного контенту .

— Використовуйте програмне забезпечення для контролю ресурсів, що відвідує дитина.

— Проявляйте зацікавлення віртуальним життям дитини, не ігноруйте її запитань.

— Хваліть дитину, якщо вона робить щось правильно й спокійно пояснюйте, що потрібно робити, якщо дитина помиляється.

 

Пам’ятайте — безпека дитини у Мережі залежить, у першу чергу, від вашої обізнаності в цьому питанні, тож варто бути в курсі того, що відбувається в Інтернеті, які програми й ігри виходять. Дотримання цих правил захистить вашу дитину від неприємностей, які може спричинити Інтернет.

 

 10 золотих правил безпеки в Інтернеті для дітей:

1.  Нікому без дозволу батьків не давати особисту інформацію: домашню адресу, номер домашнього телефону, робочу адресу батьків, їхній номер телефону, назву й адресу школи.

2.  Якщо знайдете якусь інформацію, що турбує вас, негайно сповістіть про це батьків.

3.  Ніколи не погоджуватися на зустріч з людиною, з якою ви познайомилися в Інтернеті. Якщо все ж таки це необхідно, то спочатку потрібно спитати дозвіл у батьків, а зустріч повинна відбутися в громадському місці й у присутності батьків.

4.  Не посилати свої фотографії чи іншу інформацію без дозволу батьків.

5.  Не відповідати на невиховані і грубі листи. Якщо одержите такі листи не з вашої вини, то сповістіть про це батьків, нехай вони зв’яжуться з компанією, що надає послуги Інтернет.

6.  Розробити з батьками правила користування Інтернетом. Особливо домовитися з ними про прийнятний час роботи в Інтернеті і сайти, до яких ви збираєтесь заходити.

7.  Не заходити на аморальні сайти і не порушувати без згоди батьків ці правила.

8.  Не давати нікому крім батьків свої паролі, навіть найближчим друзям.

9.  Не робити протизаконних вчинків і речей в Інтернеті.

10. Не шкодити і не заважати іншим користувачам.

 

 

Чи можна карати дитину? 

(Консультація для батьків)

 

«Дам по попі», «Зараз получиш», «Три роки без телевізора» — а як ви караєте своїх дітей і чи кожного разу відчуваєте докори сумління за це? Може, вважаєте себе поганими батьками? До вашої уваги — поради психологів про те, як вплинути на поведінку дитини, коли вона не слухається, чому вона це робить і як опанувати себе, щоб не зірватися на крик або фізичну силу.

 

 

«Дам по попі» не працює, або 16 правил для батьків

 

 

   Теза 1. Найкраще покарання — це дати дитині відчути наслідки її дій.

ПРИКЛАД: дитина зламала чиюсь іграшку на майданчику — піти разом у магазин, купити нову іграшку і віддати її власнику зламаної. Якщо в такому разі прийти додому, насварити і позбавити мультиків, то через відсутність логічного зв’язку ви отримаєте лише образу у свій бік і нерозуміння ситуації.

Теза 2. Покарання не має жодного сенсу, якщо дитина молодша 3-х років.

У таких випадках краще звести до мінімуму усі заборони, а в приміщенні залишити тільки безпечні речі. На прояви «вредності» реагуйте спокійно, пропонуйте альтернативу. Агресивна реакція батьків лише заохочує дітей повторювати шкоду.

Теза 3. Злість — це нормально. Не забороняйте злитись, називайте емоції і вчіть дитину цю злість кудись спрямовувати.

Теза 4. Відомий і начебто безпечний метод «time out» (коли дитину садять на стільчик, щоб подумала про свою поведінку) не вирішує проблему.

Якщо дитина в колективі справді «розійшлась», то вона аж ніяк не сидітиме збоку на стільці. У такі моменти її переповнюють емоції, а всередині все вирує — куди вона їх подіне на стільці?

Теза 5. Вийти і залишити дитину в кімнаті.

Сенс вийти з кімнати і залишити дитину наодинці з істерикою може бути лише у випадку, коли ви відчуваєте, що не втримаєтесь і  можете її вдарити.

Теза 6. Не хотіти віддавати комусь свою іграшку – нормально.

Немає нічого поганого в тому, що діти не хочуть з кимось гратися або давати/позичати свою іграшку. Часто дорослі засуджують дітей за це, мовляв, не будь жадібним. Пам’ятайте, для дитини конкретна улюблена іграшка може мати таку ж цінність, як для вас автомобіль.

Теза 7. Покарання мають бути зрозумілими і логічними.

Встановіть систему правил: у нас стільки-то часу на планшет; є вчинки, неприйнятні для нашої сім’ї.

Теза 8. Забудьте про непередбачувані покарання, застосовані спонтанно та емоційно, які потім легко скасовуються.

Це дестабілізує, дитина не знає, чого очікувати, вона живе з людиною, здатною на що завгодно.

Теза 9. Застосовуйте метод «зеленої ручки».

Відзначати важливі позитивні моменти і не акцентувати увагу на невдачах або поганих рисах.

Теза 10. Покарання має стосуватись бонусів, а не необхідних речей.

Покарання мають стосуватися бонусів дитини (цукерок, планшета, походу в кіно, нової іграшки), а не необхідних для неї речей (прогулянки, їжі, сімейних подій, відпочинку після школи тощо).

Теза 11. Дитина має право сказати ні.

Не погоджуючись дитина вчиться бути особистістю.

Пояснюйте, але будьте авторитетом. Зрозумійте, чому дитина вчинила так, а не інакше (втома, голод, нестача підтримки або уваги тощо) і допоможіть їй впоратися з цією причиною; Дитина поводиться погано, не тому що вона погана.

Теза 12. Застосовуйте фізичну силу виключно для зупинки небезпечних дій.

Теза 13. Дитина повинна знати, що її люблять.

Під час будь-яких, вигаданих вами, обмежень чи покарань дитина повинна знати і не сумніватися у тому, що її люблять, завжди чекають, і що вона все одно залишається членом цієї сім’ї.

Теза 14. Вас теж переповнюють почуття.

Давайте дитині зрозуміти, що вас теж переповнюють почуття — кажіть про те, що ви злі, що ви втомилися. Діти розуміють.

Теза 15. Знайдіть у собі сили вибачитись, якщо неправі.

Якщо ви вже зірвалися — насварили, вдарили, підвищили голос — не соромтеся своїх почуттів, усі ми — люди. Знайдіть у собі сили вибачитись і пояснити, передусім собі, чому так сталося — ви втомлені? не виспались? щось турбує? Працюйте над своїм емоційним станом. Я поводжуся агресивно не тому, що я — погана мама.

Теза 16. Дітей не можна карати за:

·       Помилки (їх роблять усі, на них вчаться навіть дорослі)

·        Повільність (діти вчаться поступово)

·       Активність (навіть на людях — це нормально)

·       Відмінність від інших (фізична чи психологічна)

·       Негативні емоції

·       За прояв почуттів (сором, плач, злість — усі почуття потрібні, забудьте про «хлопчики не плачуть»)

·       Неуспішність у навчанні (хваліть зусилля, підтримуйте)

·        Ненавмисна шкода (дитина вчиться обережності)

·       Вимагання більшого (дитина вчиться ставити цілі)

·       Обман (шукайте причину — страх бути покараним, фантазії, необхідність)

Не забувайте, що агресія в бік дитини може мати важкі незворотні наслідки, серед яких: комплекси, страх перед дорослими, страх помилок, втрата довіри до батьків, агресія, невпевненість у собі, ще більший спротив, розлади психіки.

 

День безпечного інтернету 2018р.
Створюй, спілкуйся та поважай:
Кращий Інтернет починається з тобою!
Тренінг Безпечний інтернет.pdf
Adobe Acrobat документ 584.7 KB